Новий напрям

Михайлу Яремківу

Новий напрям у мистецтві – Яремківізм, –
Це радість, добро і надії,
Душі шляхетної зміст.
У світ далекої мрії
Палітра несе чарівна,
Любов’ю фарби пульсують,
Щоб квітнули осінь й весна.
Усе геніальне просто:
Пошук – це новий злет,
Сходинки творчого зросту –
Сягать невідкритих планет.
Усе геніальне просто –
Творити сонячний віз,
Господарем буть, а не гостем,
Яремків – це оптимізм.

 

Михайло Яремків. Різноцвіття. Сонячна строна. 2009, п.о.

Михайло Яремків. Недопите вино. 2010.

Михайло Яремків. Найкращі друзі. 2012, полотно, олія.

Докладніше про творчість М. Яремківа:
http://www.jaremkiv.in.ua/

 

 

Advertisements

ЗАКОНИ ЖИТТЯ

Я вірю в закон бумеранга,
І вірю у вплив планет, –
Життя, як відкрита рана,
Натхненний лиш новий злет.

Хай будуть шляхетні бажання,
І справи, і діло, і чин,
Я вірю в закон бумеранга,
Добру лиш хай вистачить сил…

Пасівенко В.І. Доля. 2017.

Рожеві окуляри

Дивлюсь на світ крізь скельця окулярів, –
Рожевих, блакитних, а часом  сумних,
Щоб відвести долі удари, –
Треба вірить в людей дорогих.

Зачароване коло самотності,
Ілюзія – ненадійний друг,
Трунок п’янкий незворотності,
Линуть мрії до злітних смуг…

Для любові немає кордонів,
Для кохання немає межі, –
Ці істини здавна відомі,
Подивися лиш в очі мені.

Обійми, пригорни, будь найкращим,
Окуляри свої зніми,
Не такий вже цей світ пропащий,
Коли поруч щасливі є Ми.

Голос Осені

Хочу слухати голос неба,
Голос осені і дощу,
І казати нічого не треба,
Осінь-осінь, я просто люблю
Хризантемну твою відчайдушність,
Недомовленість стиглих туманів
І  тремкої надії зворушливість…
Відлітають птахи так щось рано,
Листопадовий шепіт землі…
Осінь-осінь, хоч ти не спіши…

      

 

 

 

Мій Друже

Ми загубились у просторі й часі,
Тепер SMS-ки замінники щастя,
Можна нічого уже не казати:
Клікнуть чи «лайк» миттєво послати.
Друже, мій друже! Алло! Де ти є?
В лісі зозуля кує про своє,
Час не стоїть, він втікає, як знати,
Може вже завтра не зможеш сказати:
Друже, мій друже! Привіт! Добрий день!
Вітер навіяв тужливих пісень,
Посмішка щира, родинне тепло,
Як це насправді давно все було…
Як же насправді я скучила, друже,
Разом із вітром душа моя тужить…
Хоч віртуальність немає меж, –
Краще зустрітись, щоб світ наш не щез.

Радію маленьким речам

Радію маленьким речам –
Цвітінню кактуса,
Посмішці перехожого,
Забуваю вчорашній страх –
Бути несхожою…
Так самотньо приходить осінь,
А такі величезні крила…
Нагороди у неї не прошу,
Але як ту мить я любила…

Стишене літо

Щоб відчути стишене літо, –
Варто його дочекатися.
Це – волошки у скошенім житі
І бажання мудрішою стати.
Поцілунки запеклих вітрів
Так далеко… Уже так далеко…
Це – весло до одних берегів
І над стріхою в парі лелеки…