Це все не важливо сьогодні

Це все не важливо сьогодні, –
З ім’ям чи безіменний,
Важливо те, що насподі,
І ті, що стали легендою.
Важливо відкриті рани,
І біль, що ніяк не минає,
Важлива воїна мати,
Яка і досі чекає…

Михайло Яремків. Пам’ять. п.о., 2014

Дерева не плачуть

До ніг нових забудов
Кладуть віковічні дерева.
У кронах пульсує ще кров,
А вже помирати їм треба…
Багато прийшлося страждати,
Терпіть і чекать на віку,
В буревії спину тримати,
Подорожніх ховать від дощу.
Зеленими хвилями гралися,
Хто більше прихилить неба,
Із сонцем за обрій змагалися, –
Тепер їм нічого не треба…
Тут скоро зведуть хмарочоси
І паркінг на тисячу місць,
І питимуть пиво з анчоусами
Мешканці нових обійсть.
А може збудують кав’ярню,
Щоб тихо згадать падолист, –
Коли на душі часом хмарно,
Так мало щасливих місць.
А кава, як сльози гаряча,
І чорна, як наша земля,
Дерева більше не плачуть, –
Листочком на мить стала я.
Дерева більше не плачуть,
Вони приходять у сни…
І душі шукають незрячі,
І прощу дають навесні…

Усе на краще

Мені не боляче, не плачу,
Хоч горло й груди щось стиска,
Мені не боляче, душа здавалось зряча,
А підлості розгледіть не змогла.
Мені не боляче, – це сонце вдивовиж гаряче,
Сліди від сліз минають недарма.
Мені не боляче, така напевно вдача,
Прозріти за півкроку до добра.